Вона не побоялася підібрати пошрамованого незнайомця на нічній трасі, хоча всі проїжджали повз! Коли жінка дізналася, ким виявився цей військовий і що він зробив із її іпотекою, вона просто втратила дар мови…//…Соломія Шевчук розривалася між подвійними нічними змінами в місцевій пекарні та паралізуючим страхом втратити свій єдиний дім. Бездушний банк відрахував їй рівно тридцять днів до примусового виселення — іпотечний зашморг, що лишився після тривалої хвороби покійного батька, затягнувся на шиї матері-одиначки до самого краю. Жодна надія на порятунок уже не жевріла.
Того пізнього вечора Обухівщину накрила непроглядна, крижана злива. Повертаючись з роботи на старенькому фургончику, Соломія раптом помітила на узбіччі самотню постать. Це був чоловік у наскрізь мокрій військовій куртці, який надривно, зціпивши зуби, накульгував під шквальним вітром.
Жовте світло фар вихопило його глибокий шрам на обличчі та пошарпаний тактичний рюкзак. Інстинкт самозбереження волав не зупинятися, адже десятки інших машин уже байдуже промчали повз. Але материнське серце жінки просто не дозволило залишити зламану людину на поталу стихії.
Вона привезла змерзлого незнайомця до свого скромного дому, зігріла гарячим чаєм і постелила йому на дивані. Пошрамований гість майже мовчав, ховаючи за нестерпно втомленим поглядом якийсь свій, нелюдськи важкий тягар.
А коли вранці жінка вийшла на кухню, чоловік уже безслідно зник. На чистому кухонному рушнику Соломія побачила лише коротку записку з двома ініціалами та річ, від вигляду якої у неї миттєво підкосилися ноги і перехопило подих.
Звичайна пекарка навіть у найсміливіших снах не могла уявити, ким насправді виявиться цей незнайомець і яку приголомшливу новину незабаром принесе візит людей у військовій формі…
