«Генерали не живуть у “хрущовках” і не носять старі кросівки!» — кричала вчителька, рвучи твір учня. Вона ще не знала, хто зайде у клас через хвилину…//…Максим завжди соромився свого старого светра і потертих кросівок. В елітній київській гімназії, де навчалися діти депутатів та бізнесменів, він був «білою вороною». Але найбільше його допікала Тамара Іванівна — вчителька, яка обожнювала багатих батьків і зневажала бідних.
Усе вибухнуло в «День кар’єри». Коли Максим написав у творі, що його тато — бойовий генерал, який захищає Україну, клас вибухнув сміхом.
— Досить брехати, Бондаренко! — верещала вчителька, кидаючи клаптики його зошита у смітник. — Генерали їздять на лімузинах, а не живуть в орендованій «двушці» на Солом’янці! Ти жалюгідний фантазер! Сядь і не ганьбися!
Хлопчик ковтав сльози, стискаючи кулаки. Він благав її повірити. Він казав, що тато обіцяв приїхати з аеропорту.
— Геть з класу! — був її вердикт.
Вона вже святкувала свою перемогу, насолоджуючись владою перед «елітними» батьками. Аж раптом двері з гуркотом відчинилися.
У повній тиші до класу увійшли двоє кремезних охоронців. А слідом за ними з’явився чоловік, від погляду на якого у Тамари Іванівни підкосилися ноги. На його плечах сяяли чотири золоті зірки, а на грудях — Зірка Героя України.
Те, що зробив бойовий генерал з пихатою вчителькою, не підвищивши при цьому голосу, змусило всю школу завмерти…
