Я прийняв пологи сам… бо дорогу до лікарні підірвали, і доїхати було неможливо
Той день починався звичайно.
Ми з дружиною якраз збиралися їхати до лікарні на плановий огляд. Вона була вже на останньому місяці вагітності, лікарі казали, що пологи можуть початися будь-якої миті.
Я нервував більше, ніж вона.
— Та заспокойся, — сміялася дружина. — Ще є час.
Але часу, як виявилося, майже не було.
Ми тільки виїхали з дому, як почули глухий вибух. Десь неподалік здійнявся стовп пилу. Машини почали зупинятися, люди виходили на дорогу.
Я спочатку не зрозумів, що сталося.
А потім побачив — дорогу попереду перекрито. Асфальт розбитий, техніка стоїть, військові щось кричать водіям.
— Далі їхати не можна! — сказав один із них.
Я відчув, як у грудях похололо.
— Нам у лікарню, — сказав я. — Дружина народжує.
Він подивився на неї.
Саме в той момент дружина стиснула мою руку.
— Здається… почалося.
Я зрозумів: чекати не можна.
Але їхати теж неможливо.
Навколо — шум, техніка, люди. Я стояв біля машини і просто не знав, що робити.
І тоді до нас підійшов військовий. Молодий, але дуже спокійний.
— Що сталося? — запитав він.
— Пологи… — сказав я. — Ми не встигнемо до лікарні.
Він подивився на дружину, потім на мене.
— Спокійно, — сказав він. — Будемо приймати тут.
Я подумав, що не розчув.
— Як… тут?
— А куди подінемося, — відповів він.
Він швидко почав командувати. Інші військові принесли ковдру, воду, аптечку. Машини розвернули так, щоб нас трохи закрити від дороги.
Я стояв поруч із дружиною, руки тремтіли.
— Я не знаю, що робити… — прошепотів я.
Військовий подивився на мене і сказав:
— Знаєш. Ти батько. Значить впораєшся.
Пологи почалися швидко.
Час ніби зник. Був тільки голос дружини, моє серце і спокійний голос того військового, який підказував, що робити.
Я навіть не пам’ятаю, як усе відбувалося.
Але в якийсь момент я почув найголовніше.
Плач.
Дитячий.
Я стояв із новонародженим на руках і просто не міг повірити, що це сталося тут, посеред дороги.
Я хотів подякувати тому військовому.
Обернувся…
Але в ту мить він раптом сказав одну фразу, після якої я зрозумів, що цей день запам’ятаю на все життя…
