Їй дали наказ чекати, склавши руки. Але вона знала: поки керівництво підписуватиме папери, час для найважливішої людини в її житті невблаганно спливе…//…Капітан Ганна та її наставник, полковник Коваль, пройшли разом найважчі випробування. Три роки тому він був єдиним, хто повірив у неї, коли інші відверто сміялися з жінки у суворій чоловічій професії. Тепер цей сильний і досвідчений чоловік опинився в руках безжального угруповання на покинутій закритій території.
На нього чекало найстрашніше, і кожна хвилина зволікання коштувала надто дорого!
Командування обрало безпечний бюрократичний шлях: надіслати запити, узгодити план дій, чекати на дозвіл згори. За правилами це вимагало від восьми до дванадцяти годин бездіяльності. Але сухі дані розвідки невблаганно кричали, що у полковника залишилося не більше чотирьох годин. Ганна дивилася на оперативну карту, чітко усвідомлюючи, що дотримання правил зараз дорівнює зраді найближчої за духом людини.
Вона не стала нікого переконувати чи благати про дозвіл. Жінка мовчки зібрала спорядження і непомітно покинула безпечну територію своєї частини. Попереду лежали п’ятнадцять кілометрів холодного степу та добре охоронюваний табір із двома десятками найманців. Вони готувалися протистояти цілій армії, але точно не очікували зустрічі з однією-єдиною відчайдушною жінкою.
Ганна залишила рацію в сухій траві, назавжди відрізаючи собі шлях до відступу, і зробила перший крок у суцільну темряву, щоб довести їм їхню фатальну помилку…
